4 серпня 1914 року Великобританія оголосила війну Німеччині, втягнувши Канаду в те, що пізніше стало Першою світовою війною. Керуючись почуттям обов’язку перед Батьківщиною та жагою до пригод, багато чоловіків записалися на військову службу.
Тоді всі сподівалися, що ця війна буде кроткою, ніхто навіть не здогадувався, що конфлікт триватиме 4 роки й забере мільйони життів. Станом на 1914 рік в Едмонтоні записалися на службу за кордоном понад 14 000 чоловіків. Тисячі були вбиті в бою, інші померли від ран отриманих на полі бою. Більше на сайті edmonton-yes.
Труднощі, з якими зіткнулося цивільне населення
Під час Першої світової війни в багатьох сферах діяльності посилилося державне урегулювання. З продовженням війни інфляція та дефіцит товарів для тилу в Едмонтоні завдали великої шкоди робітникам заводів, простим сім’ям.
Більшість людей, які отримували на підприємствах фіксований дохід, а це були не лише літні люди, дружини солдатів, не могли прогодувати свою родину. Щоб запобігти краху економіки, дозволити людям жити краще, уряд запровадив нормування. Тобто, справедливо розподілили між людьми дефіцитні ресурси, також діяли цензура, обмеження на пересування в певні години доби по місту, було впроваджено обмеження на споживання алкоголю.
Крім того, запровадили податки від прибутків для підприємців. Щоб містяни покірно дотримувалися впроваджених заходів, розробляли пропаганду, використовували патріотичний запал.
Робітники, які вступали до лав армії, спочатку мали змогу попросити відпустку за власним бажанням і, при цьому, підприємство, де вони працювали, видавало їхнім дружинам половину заробітної плати. На жаль, після другого року війни влада Едмонтона заявила, що не має можливості продовжувати цю ініціативу.
У 1916 році дружини міських службовців мали право подавати заяви про допомогу у скрутних ситуаціях, які розглядалися фінансовим комітетом.
Допомога едмонтонцям від влади
Міська влада Едмонтона постійно отримувала і задовольняла прохання про підтримку благодійних організацій, які робили найбільший внесок у підтримку людей і солдатів. Влада почала впроваджувати спеціальні ініціативи: надання безплатних місць для тренувань військових, безплатні перевезення у трамваях солдатів, гаранти на оплату комунальних послуг і світла для Червоного Хреста.
Активно проводилися заходи зі збору коштів на потреби армії й цивільних людей. Серед цих заходів варто виділити: like Victory Bonds, Red Cross tag days, the Canadian Patriotic Fund. Завдяки їм дітям військовослужбовців організовували пікніки, допомагали родинам, які залишилися через війну без годувальника.
Потаємний бік війни
Рішуча підтримка Канадою Великої Британії та її союзників мала і потаємну сторону. Багато чоловіків емігрантів з Німеччини, Австрії, Росії, які оселилися в Едмонтоні та на його околицях, були ув’язнені впродовж всієї війни. На території Альберти було створено 4 табори для інтернованих.
В’язнів примушували важко працювати, для них були створені суворі умови. Часто в цих таборах чоловіки помирали від невиліковних хвороб. Не менше страждали сім’ї цих людей, вони зазнавали поневірянь, у них відбирали майно, їжу. Коли закінчилась війна, табори розформували, чоловіки, які вижили та емігрували до Канади, були відправлені назад в країну, де раніше проживали.
Були й такі емігранти, які не могли служити в армії, через те, що в країнах їхнього походження вони становили загрозу безпеці. В Едмонтоні їх залучали до роботи на заводах, у промислових секторах. Такі чоловіки виконували різну складну роботу, за яку отримували малі гроші. Місцевій владі, підприємцям такі робітники були вигідні, через брак робочої сили, який склався ще на початку війни.