Під час Другої світової війни в Едмонтоні знайшлося багато людей, які були готові простягнути руку допомоги тим, хто найбільше цього потребував. Попри обмежені ресурси місцеві жителі об’єднувалися та робили все можливе. Особливу роль у цьому відіграли жінки Едмонтона. У цій статті розповімо про те, як місто об’єдналося, щоб допомогти тим, хто відстоює право людства на свободу. Далі на edmonton-yes.com.
Як допомагали жінки
У 1943 році населення Едмонтона досягло 130 000 осіб. Сюди приїхало багато тимчасових мігрантів, що сприяло зростанню населення, але разом з цим економіка поступово погіршувалася. Також чоловіків було набагато менше, тому жінок усіляко заохочували працювати. Вони працювали, а паралельно добровільно брали участь у військових діях, виховували дітей та справлялися з нестачею ресурсів.
Канадська програма консервування продуктів була направлена на задоволення потреб канадських та союзних солдатів. Цивільних осіб просили обходитися меншою кількістю їжі, щоб у солдатів були сили на боротьбу. Жінки по всій країні з самого початку приєднувалися до цієї ініціативи.
Жінки відправляли посилки для своїх чоловіків за кордон. Вони надсилали випічку, туалетне приладдя, в’язаний одяг. Разом з цим вони працювали на заводах та фабриках. У 1943 році на 200 виробничих підприємствах і фабриках в Едмонтоні працювало 6000 чоловіків і жінок, із сукупною зарплатою понад 7,5 мільйона канадських доларів. 200 жінок з Едмонтона записалися на перший курс механіки, запропонований компанією «Dominion Motors Ltd», а потім почали працювати у відповідних компаніях.
Найбільш завантаженою фабрикою Едмонтона воєнного часу була компанія «Great West Garment Company», яка за 5 років війни випустила 6,5 мільйонів одиниць військового одягу. «Great West Garment Company» стала найбільшою швейною компанією Британської імперії. 87% працівників становили жінки.
Жінки масово йшли на службу. Вони не могли воювати за кордоном, тому зазвичай виконували буденні та рутинні завдання на території Канади. Хоча найкращих з них все ж таки відправляли служити за кордон. Першими почали вступати на військову службу жінки Королівського медичного корпусу канадської армії. Більшість жінок, які вирушили на фронт, були медсестрами.
Едмонтонська філантропка Гертруда Пул відкрила двері свого будинку для 40 жінок, які шили одяг та в’язали для Червоного Хреста.
Рівень участі жінок у Канаді на ринку оплачуваної зайнятості знизився з 33,5 відсотка у 1945 році до 25,3 відсотка до 1946 року. Хоча після завершення війни багато жінок повернулися до своїх ролей домогосподарок, їхні зусилля досі пам’ятають.
Червоний Хрест
Червоний Хрест Альберти зріс з 47 відділень у 1939 році до 325. Тільки перша акція Червоного Хреста в Едмонтоні зібрала 80000 доларів. Робота Канадського корпусу Червоного Хреста під час Другої світової війни була наступною: канадці жертвували мільйони доларів та незліченну кількість годин волонтерської роботи, збирали медикаменти, а також пакували продуктові посилки для військовополонених.
Окремий напрямок роботи організації – це збір крові у співпраці з місцевими лікарнями. Проводилися великі компанії зі збору крові, що рятувала життя поранених на фронті.
В Едмонтоні також проводили курси для мешканців міста, щоб люди могли допомагати пораненим у разі надзвичайних ситуацій. Діяльність Червоного Хреста трималася у місті на роботі містян, які вкладали свій час, навички та ресурси, щоб підтримати фронт.
Клуби служіння
Також тоді в Едмонтоні існувало кілька великих клубів служіння. Фактично це були благодійні організації. Клуб «Ківаніс» побудував будинок для дітей, «Джиро-клуб» побудував багато дитячих майданчиків, «Левс-клуб» побудував котеджі для людей похилого віку, а «Кінсмен» створив фонд молока для британців.
Ці клуби також організовували збори продуктів і теплого одягу для солдатів та біженців, проводили благодійні ярмарки та концерти, допомагали сім’ям військових тощо.
Друга світова війна стала випробуванням для всіх містян. Попри нестачу ресурсів і щоденні труднощі, містяни проявили силу та згуртованість, жертовність та винахідливість.