Кожна провінція має свою політичну історію. Альберта не є винятком із правил. Про те, як формувалася і розвивалася тут політика, детальніше поговоримо на edmonton-yes.
Округ торговців хутром
Мало хто знає, що Альберта отримала свою назву на честь принцеси Луїзи Кароліни Альберти, яка була дочкою великої королеви Вікторії. Спочатку Альберта вважалася округом, що становив Північно-Західні території, і лише через деякий час стала офіційно провінцією.
У першій половині XIX століття на заході країни здебільшого селилися корінні індіанці та метиси, які займалися торгівлею хутром. Відповідно, Гудзонова затока і Північно-Західна компанія стали джерелами влади на заході. Поступово центральна Канада стала наполягати на тому, що західні землі мають увійти до Верхньої Канади. Конституційні межі змогла встановити лише конфедерація, згідно з ними захід приєднали до складу нової федерації.
Однією з перших дій новоствореного уряду Домініону стали переговори про передачу Канаді земель Руперта та Північно-Західних територій від Гудзонової затоки. Цей процес розпочався в 1868 році й завершився в 1869 році.
У межах підготовки до передачі Канада ухвалила Акт про тимчасовий уряд земель Руперта і Північно-Західних територій після їхнього об’єднання. У цьому законі прописали так звану тимчасову схему управління, яка забезпечила основу уряду Північно-Західних територій до 1905 року.
Територіальний уряд
Придбавши землі, Канада опанувала велику територію й розпочала розробку та прийняття важливих норм та законів. Акт про створення територіального уряду передбачав призначення віцегубернатора, який відповідав за місцеве управління, отримуючи вказівки з Оттави. Також, відповідно до закону, необхідно було створити Раду, до якої увійшло 15 осіб, що надавали допомогу лейтенант-губернатору у розв’язанні різних адміністративних питань. Таким чином, Джон Макдональд вибрав членом кабінету і відповідальним за загальне управління справами Північного Заходу Джозефа Гау. Вільям Макдугалл, який обіймав на той час посаду міністра громадських робіт, був призначений віцегубернатором. У 1869 році Макдугалл, прихильник експансії, відвідав Вінніпег з метою створення територіальної ради. Ця поїздка стала поштовхом до повстання на Ред-Ривер і створення Манітоби. Наслідки повстання негативно позначилися на решті частини Північного Заходу.
Закон про Північно-Західні території від 1875 року передбачав окремого віцегубернатора і Раду. Коли кількість обраних членів досягла 21, Раду розпускали. У 1883 році округ Едмонтон став виборчим, а Френк Олівер був обраний першим представником Альберти.
Закон про землю Домініону у 1872 році надав можливість переселенцям безплатно претендувати на чверть ділянки землі, що призвело до поступового розширення західних територій. У середині 1870-х років Форт Едмонтон і Форт Калгарі були засновані Північно-Західною кінною поліцією. Варто зазначити, що до 1881 року в Альберті жило близько 6000 корінних індіанців і 15000 білих метисів.
Розвиток Тихоокеанської залізниці і доступність земель призвели до потоку іммігрантів. Комерційне скотарство, особливо в південній Альберті, незабаром стало демонструвати економічну життєздатність. Станом на 1884 рік в Оттаві 47 ранчо орендували 1 785 690 акрів землі.
До 1888 року зародилася Законодавча асамблея Північно-Західних територій. Того ж року обрали 22 депутати, сім із них уродженці Альберти, включно з Ф. Голтейном, який незабаром став прем’єр-міністром.
У 1890 році почалося прокладання трас, які мали з’єднати Калгарі та Едмонтон. З 1885 року до 1897 року точилася боротьба між Північно-Західною територіальною радою і Законодавчими зборами та Оттавою за контроль над бюджетом. У 1891 році парламент Домініону поступився й вніс поправку до закону, яка дозволила Законодавчим зборам видавати постанови, що охоплюють майже всі питання. У 1891 році прем’єр-міністром Альберти призначили Ф. Голтейна.
Створення провінції
У 1883 році бригада Тихоокеанської залізниці під час буріння свердловини на воду за 40 миль на захід від Medicine Hat, виявила природний газ. Через 7 років відкрили першу комерційну свердловину, яка постачала воду в місто Medicine Hat. У районі перевалу Crowsnest Pass вівся видобуток вугілля, і відкривалося безліч невеликих лісопилень. Економічне зростання шляхом продажу багатих природних ресурсів Альберти зіграло значну роль у тому, щоб вона стала провінцією.
Члени Асамблеї Північно-Західних територій, які змінювали один одного, постійно переконували уряд Оттави надати заходу статус провінції. У 1904 році сталося диво, тоді Вілфред Лор’є погодився, і вже в 1905 році Палата громад ухвалила закон про Альберту і Саскачеван.
Ще одне питання, щодо утворення провінції, яке викликало інтерес на заході — це її столиця. Калгарі та Едмонтон вважалися лідерами. Калгарі мало перевагу в більшій чисельності населення та економічній стабільності. У 1904 році тут обрали депутата-консерватора. Едмонтон також претендував на звання столиці, його головною перевагою було те, що на виборах тут обрали двох дуже впливових лібералів Олівера і Телбота. Варто зазначити, що Едмонтон назвали тимчасовою столицею, а постійну мали обрати 25 членів Законодавчого органу Альберти. У цей час одного з провідних ліберальних юристів Едмонтона Резерфорда було призначено прем’єр-міністром доти, доки Оттава не розділила Альберту на виборчі округи.
Перші провінційні вибори в Альберті відбулися 9 листопада 1905 року, на них Ліберальна партія опинилася на 23 місці з 25. Уже 15 березня 1906 року Джордж Булья виступив перед чотирма тисячами присутніх в Едмонтоні, офіційно розпочавши першу сесію Законодавчих зборів Альберти, де учасники розглянули безліч питань, від встановлення обмеженої швидкості для автотранспорту до створення Університету Альберти. Також тоді офіційно обрали Едмонтон столицею провінції, а місцем для зведення нової будівлі Законодавчих зборів став берег річки Північний Саскачеван з видом на Форт Едмонтон.
У 1909 році Резерфорд провів кампанію з розширення залізничної системи. Його уряд пообіцяв виділити понад 25 мільйонів доларів різним залізничним компаніям, які побудували 1761 милю шляхів. У зв’язку з цим, за підтримки нещодавно створеної організації «United Farmers of Alberta» Резерфорда переобрали на посаду президента. На чолі опозиції був обраний Беннетт. У 1910 році Резерфорд пішов у відставку і його змінив Артур Сіфтон.
З початком Першої світової війни в Альберті відбулися економічні та політичні зміни. У цей період жінки стали активно брати участь у справах суспільства. У 1916 році вони отримали право голосу. Після безпартійних виборів Артур Сіфтон пішов у відставку і став членом союзного уряду в Оттаві, а Чарльз Стюарт очолив Ліберальну партію.
1920-ті роки були бурхливими, адже в Альберті розпочалася нафтова лихоманка, у 1922 році з’явилося радіо, і Вільям Абергарт почав вести недільну радіопрограму. Незабаром він вирішив податися в політику під прапором «Social Credit». У 1935 році Абергарт привів до перемоги Social Credit Party. Важливо зазначити, що він очолював її до самої смерті. У 1943 році лідером партії та прем’єр-міністром обрали Ернста Меннінга. Перебуваючи на посаді, політик сприяв відкриттю нафти поблизу Ледука в 1947 році, що стало каталізатором розвитку енергетичної інфраструктури.
Незабаром нафта дала прем’єру Меннінгу капітал, необхідний для задоволення потреб зростального населення провінції. Таким чином, будинки для людей похилого віку, лікарні, школи будувалися дуже швидко. Меннінг привів свою партію до 6 перемог поспіль на виборах.
У 1971 році Е. Лугід очолив партію Прогресивних консерваторів і став прем’єр-міністром провінції. За 15 років його правління Альберта вийшла на передові позиції в національних справах. Лугід сприяв створенню Трастового фонду, створив важливі програми в галузі охорони здоров’я та соціального обслуговування. У 1985 році Лугід пішов у відставку, і його змінив на посаді Дон Гетті. У 1986 році на провінційних виборах обрали численну опозицію, що складалася з 16 нових демократів та 4 лібералів.
З усього вищесказаного можна зробити висновок, що історично провінційна політика Альберти характеризувалася тим, що владущі партії отримували більшість голосів і залишалися при владі протягом тривалого часу. Правильні політичні рішення та дії привели Альберту до розвитку.